Сонячна система
планетна система / З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Шановний Wikiwand AI, Давайте зробимо це простіше, відповівши на ключові запитання:
Чи можете ви надати найпопулярніші факти та статистику про Сонячна система?
Підсумуйте цю статтю для 10-річної дитини
Со́нячна систе́ма — планетна система, що включає центральну зорю Сонце і менші об'єкти, які обертаються навколо нього — планети і їх супутники, карликові планети, астероїди, комети, метеорна речовина тощо[6][7]. Вона сформувалася шляхом гравітаційного стиснення газопилової хмари приблизно 4,567 млрд. років тому. Сонячна система є частиною галактики Чумацький Шлях[8].
Приблизні розміри планет одна відносно одної та Сонця | |
Вік | 4,5684 млрд років |
---|---|
Розташування | |
Маса | 1,0014 маси Сонця |
Найближча зоря |
|
Найближча відома планетна система | Альфа Центавра (4,37 св. р.) |
Велика піввісь зовнішньої планети (Нептун) | 30,10 а. о. (4,503 млрд км) |
Відстань до бар'єра Койпера | 50 а. о. |
Зорі | 1 (Сонце) |
Планети | |
Карликові планети | |
Супутники | |
Малі планети | 725 211 (на 08.12.2016)[4] |
Комети | 3441 (на 08.12.2016)[4] |
Відомі кулясті супутники | 19 |
Відстань до центра галактики | 27 000 ± 1 000 св. р. |
Орбітальна швидкість | 220 км/с |
Орбітальний період | 225—250 млн років |
Спектральний клас | Жовтий карлик |
Снігова лінія | ≈5 а. о.[5] |
Відстань геліосфери | ≈120 а. о. |
Сфера Гілла | ≈1–3 св. р. |
Сонячна система у Вікісховищі |
Сонце становить ≈99,85 % маси Сонячної системи, а газові планети-гіганти (Юпітер, Сатурн, Уран і Нептун) становлять 99 % решти маси[9]. Як і в інших зірках, у надрах Сонця ефективно відбуваються термоядерні реакції з виділенням енергії[10]. Планети за фізичними характеристиками поділяють на дві групи. Ближче до Сонця розташовані планети земної групи: Меркурій, Венера, Земля, Марс. Далі від Сонця знаходяться набагато більші й масивніші газові планети-гіганти: Юпітер, Сатурн, Уран, Нептун[11]. Планети земної групи порівняно невеликі, їхня густина ≈5 г/см³; вони складаються переважно з важких хімічних елементів; мають гаряче металеве ядро, оточене мантією із силікатних порід, і верхній шар — кору[12]. Планети-гіганти не мають твердої поверхні, бо за хімічним складом (99 % водню і гелію) і густиною (≈1 г/см³) вони нагадують зорі, а їхня велика маса спричиняє нагрівання ядер до температури понад +10 000 °С[13]. Найбільші планети-гіганти, що входять до складу Сонячної системи — Юпітер і Сатурн — складаються головним чином з водню і гелію і тому відносяться до газових гігантів; менші планети-гіганти — Уран і Нептун — крім водню і гелію, переважно містять воду, метан і аміак, такі планети виділяються в окремий клас «крижаних гігантів»[14]. Шість планет з восьми та чотири карликові планети мають природні супутники. Юпітер, Сатурн, Уран та Нептун оточені кільцями пилу та інших частинок.
У Сонячній системі є дві області, заповнені малими тілами. Пояс астероїдів, що знаходиться між Марсом і Юпітером, схожий за складом із планетами земної групи, оскільки складається з силікатів та металів. Найбільшими об'єктами поясу астероїдів є карликова планета Церера та астероїди Паллада, Веста та Гігея. За орбітою Нептуна розташовуються транснептунові об'єкти, що складаються із замерзлої води, аміаку і метану, найбільшими з яких є Плутон, Седна, Гаумеа, Макемаке, Квавар, Орк та Еріда. У Сонячній системі існують й інші популяції малих тіл, такі як планетні квазісупутники і троянці, навколоземні астероїди, кентаври, дамоклоїди, а також комети, метеороїди і космічний пил.
Сонячний вітер (потік плазми від Сонця) створює бульбашку у міжзоряному середовищі, звану геліосферою, яка простягається до краю розсіяного диска і має форму схожу на круасан[15][16]. Гіпотетична хмара Оорта, що служить джерелом довгоперіодичних комет, може простягатися на відстань приблизно в тисячу разів далі за геліосферу.