Мосараби
З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Мосара́би (араб. مستعرب, musta'rab, «арабізовані»; ісп. mozárabes, МФА: [moˈθaɾaβes]; порт. moçárabes, МФА: [muˈsaɾɐβɨʃ], також — мозараби, мусараби, мустараби) — загальна назва християн, які жили в Аль-Андалусі у VIII—XV століттях, нащадки християнського населення Вестготського королівства, які не прийняли іслам після арабського завоювання Піренейського півострова. За мавританського панування мали обмеження зіммі, проте користувалися свободою віросповідання в обмін на податок ісламській владі. За ісламським законодавством мали судове самоврядування та церковну автономію. Деякі представники входили до центрального та регіонального мавританських урядів, війська, комерції тощо. Носії так званої мосарабської мови — романської мови зі значними арабськими запозиченнями. Основні центри проживання — великі міста Толедо, Кордова, Сарагоса, Севілья тощо. У VIII столітті становили до 90 % населення країни; в ХІ ст. їх питома вага зменшилася до 50 % внаслідок зростання мусульманського населення та ісламізації християн[1]. Зазнавали переслідувань і гонінь від мусульманської влади, особливо у 850-859 роках[2]. 1126 року частково депортовані з великих міст Іспанії до ісламських районів Північної Африки[3]. Після реконкісти стали складовою частиною іспанців та португальців.