Західне християнство
З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
За́хідне христия́нство — одне із двох частин християнства (іншим є східне християнство). До західного християнства належаль католицька та протестантська церкви, а також їх відгалуження: незалежний католицизм, реставраціонізм, англіканство, лютеранство, пресвітеріанство та ін. Переважна більшість із 2,3 мільярдів християн у світі є західними християнами (близько 2 мільярдів — 1,2 мільярда римо-католиками та 800 мільйонів протестантів). Первісна і досі головна складова, католицька церква, склалася за часів єпископа Риму в колишній Західній Римській імперії в Античності. З католицької церкви виникло безліч незалежних протестантських конфесій, включаючи лютеранство та англіканство, починаючи з протестантської Реформації в XVI столітті, як і незалежний католицизм у XIX столітті. Таким чином, термін «західне християнство» не описує жодної спільноти чи релігійної конфесії, але застосовується для спільного відмежування всіх цих конфесій від східного християнства.
Створення окремої католицької церкви, особливої церкви Sui iuris католицької церкви, збіглося з консолідацією Святого Престолу в Римі, який претендував на першість з античності. Католицька церква відрізняється від Східних католицьких церков, також у повному спілкуванні з Папою Римським, та від Східної православної церкви та Орієнтальних православних церков, які не є у спілкуванні з Римом. Ці інші церкви є частиною Східного християнства. Терміни «Західна» та «Східна» у цьому відношенні походять від географічних поділів, що відображають культурний розрив між елліністичним Сходом і Заходом та політичний розкол між Західною та Східною Римською імперіями. У середні віки прихильники католицької церкви, незалежно від етнічної приналежності, зазвичай називали себе «латинниками», щоб відрізнити себе від східних християн.
Західне християнство зіграло помітну роль у формуванні західної цивілізації. З експансією європейського колоніалізму з епохи Раннього Нового часу католицька церква, разом із протестантськими відокремленнями, поширилася по всій Америці, більшій частині Філіппін, Південної Африки, кишень Західної Африки, а також по всій Австралії та Новій Зеландії. Таким чином, коли термін «західне християнство» використовується для історичних періодів після XVI століття, він не відноситься до певної географічної області, а скоріше використовується як збірний термін для всіх них.
Сьогодні географічна різниця між західним та східним християнством не є настільки абсолютною, як у Античності чи Середньовіччя, через поширення християнських місіонерів, міграцій та глобалізації. Як такі, прикметники «західне християнство» та «східне християнство», як правило, використовуються для позначення історичного походження та відмінностей у теології та літургії, а не сучасних географічних розташувань.
Хоча католицька церква продовжує використовувати латинські літургійні обряди, протестантські конфесії та незалежний католицизм використовують широкий спектр літургійних практик.
Східні православні відкидають пункт Філіокве, віру в безпомилковість Папи Римського в питаннях віри і моралі (ex cathedra), не вважають Папу намісником Христа на землі. Джерелом віровчення католики вважають не тільки Біблію, а й рішення всіх соборів, званих ними Вселенськими (а не тільки перших семи, визнаних православними) і судження пап, що мають для них навіть пріоритет перед судженням соборів на відміну від православних.