Біодоступність
З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Біодоступність — це термін, яким позначають кількість лікарської речовини, що доходить до місця її дії в організмі людини (здатність препарату засвоюватися). Біодоступність є головним показником, що характеризує кількість втрат лікарського засобу, тобто чим вища біодоступність лікарської речовини, тим менше її втрат буде при засвоєнні і використанні організмом. [1] Вона використовується для опису частки введеної дози незміненого препарату, яка досягає системного кровообігу, що є однією з основних фармакокінетичних властивостей ліків. Коли препарат вводять внутрішньовенно, його біодоступність становить 100%.[2]
Однак, коли ліки вводяться іншими шляхами (наприклад, перорально), його біодоступність зменшується (через неповне всмоктування та метаболізм першого проходження) або може відрізнятися від пацієнта до пацієнта (внаслідок варіацій між індивідами). Таким чином, математично біодоступність дорівнює співвідношенню порівняння площі під кривою концентрації лікарського засобу в плазмі та часу (AUC) для позасудинного препарату до AUC для внутрішньосудинного препарату. [3] AUC використовується, оскільки AUC пропорційна дозі, яка потрапила в системний кровообіг.[4] Біодоступність є одним із найважливіших інструментів у фармакокінетиці, оскільки біодоступність повинна враховуватися при підрахунку доз для шляхів введення.
Щоб забезпечити належне дозування препарату, який погано всмоктується, використовується нижнє значення діапазону відхилень для відображення реальної біодоступності та для розрахунку дози препарату, необхідної для того, хто приймає ліки, для досягнення системних концентрацій, подібних до внутрішньовенного препарату. [4] Для дозування, не знаючи швидкості всмоктування приймаючого лікарський засіб, використовується нижнє значення діапазону відхилень, щоб забезпечити передбачувану ефективність, якщо тільки препарат не пов'язаний з вузьким терапевтичним вікном. [4]