Адольф Андерсен
німецький шахіст / З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Шановний Wikiwand AI, Давайте зробимо це простіше, відповівши на ключові запитання:
Чи можете ви надати найпопулярніші факти та статистику про Адольф Андерсен?
Підсумуйте цю статтю для 10-річної дитини
Карл Эрнст Адо́льф А́ндерсен (нім. Karl Ernst Adolf Anderssen; * 6 липня 1818, Бреслау (нині Вроцлав) — † 13 березня 1879, там само) — німецький шахіст, провідний шахіст Європи 1850—1860-х років, майстер комбінаційної гри, педагог, професор математики, доктор наук.
Адольф Андерсен | |
---|---|
нім. Karl Ernst Adolf Anderssen | |
Народився |
6 липня 1818(1818-07-06)[1][2][…] Бреслау, Королівство Пруссія, Німецький союз[3] |
Помер |
13 березня 1879(1879-03-13)[1][2][…] (60 років) Бреслау, Королівство Пруссія, Німецька імперія[3] ·інфаркт міокарда |
Поховання | Особовицький цвинтарd |
Країна |
Королівство Пруссія Німецька імперія |
Діяльність | шахіст, письменник-документаліст, шаховий композитор |
Alma mater | Вроцлавський університет |
Знання мов | німецька[4] |
Андерсен не мав популярності в шахових колах до 1851 року, коли несподівано завоював перше місце в Лондоні на Першому міжнародному турнірі, з якого почалася сучасна шахова ера. Завдяки своїм успіхам був визнаний найсильнішим шахістом свого часу, проте 1858 року програв принциповий матч з Полом Морфі у Парижі, що істотно похитнуло його шаховий авторитет. Але після того, як Морфі зійшов зі сцени, Андерсен відновив репутацію найсильнішого шахіста у світі, здобувши перемогу на сильному турнірі в Лондоні (1862). 1866 року програв важкий матч Стейніцу з рахунком 6:8 (без урахування нічиєї), фактично передавши тому неофіційне звання чемпіона світу.
Партії Андерсена з Кізерицьким (Лондон, 1851) і Дюфренем (Берлін, 1852) увійшли в історію під епітетами «безсмертна» і «вічнозелена» — настільки сучасників приголомшила комбінаційна майстерність Андерсена.
Всупереч неодноразово висловлюваним у шахових підручниках і навіть у «Курсі шахових лекцій» п'ятого чемпіона світу Макса Ейве думок про відсутність у Андерсена позиційної гри[5], історик шахів Яків Нейштадт зазначав, що «позиційні гріхи Андерсена сильно перебільшені і припадають, здебільшого, на ранній період його творчості»[6]. Прикладом позиційного розуміння є партія з Луї Паульсеном у Відні (1873).