Користувач:Ze'ev Red/Арбітражна комісія Мирної конференції по Югославії
З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Арбітражна комісія Мирної конференції по Югославії (більш відома як Арбітражна комісія Бадінтера[1]) — арбітражний орган, спеціально створений за сприяння Ради міністрів Європейської економічної спільноти 27 серпня 1991 року для вирішення спірних юридичних питань у зв'язку з розпадом Соціалістичної Федеративної Республіки Югославія та видачі консультативних висновків укладених у рамках міжнародної мирної конференції з урегулювання ситуації в Югославії.
До початкового складу комісії увійшли п'ять діючих голів конституційних судів з країн ЄЕС, з них головою комісії було обрано Робера Бадінтера, який очолював з 1986 по 1995 рік Конституційну раду Франції. До наступного складу, скликаного у 1993 році, крім конституційних суддів країн Євросоюзу були також включені судді міжнародних судових органів.
Арбітражна комісія в період з 1991 по 1993 рік винесла п'ятнадцять висновків із ключових правових питань, що виникли внаслідок конфлікту між республіками, що входили до складу Соціалістичної Федеративної Республіки Югославії. Комісія проводила свої засідання у Парижі.
Найбільш важливими з точки зору міжнародного права є перші три висновки комісії, що стосуються питань розпаду югославської федерації, права на самовизначення сербського населення на території Хорватії та Боснії та Герцеговини, а також міжнародного статусу колишніх адміністративних кордонів між республіками, що вийшли зі складу СФРЮ. Висновки № 4—7, 10 вирішують питання міжнародної правосуб'єктності колишніх югославських республік та відповідності їх критеріям визнання нових держав, розробленим Європейською спільнотою. У висновках № 8—9 комісія спробувала вирішити загальні проблеми правонаступництва держав, більш конкретно зазначене питання було вирішено пізніше у висновках № 11—15.
Висновки комісії мали значний вплив на югославську політику Європейською спільноти та її держав-членів. Хоча вони й не торкалися всіх питань, що виникли у зв'язку з розпадом Югославії та подальшими відносинами її держав-наступниць на Балканах, проте такі висновки широко сприяли розвитку міжнародного публічного права у питаннях визнання нових держав.