Капітал хуацяо в економіці Індонезії
З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Капітал хуацяо (вихідців із Китаю) займає ключові позиції в економіці Індонезії. Історія діяльності китайських підприємців на островах Малайського архіпелагу, що нині входять до складу Індонезії, сягає своїм корінням Середньовіччя. Вона рясніє як періодами підйому і заступництва з боку керівних кіл, так і протекціоністськими заходами влади щодо захисту місцевої буржуазії. У колоніальний період китайські підприємці зайняли провідні позиції в компрадорській діяльності, що підігрівало серед місцевих еліт антикитайський шовінізм і стимулювало соціальне відчуження між корінним населенням і хуацяо.
Після здобуття Індонезією незалежності діяльність хуацяо поступово змістилася з роздрібної торгівлі та лихварства в галузь промисловості й банківської справи. Частина китайської буржуазії змогла дістати вигоду з націоналізації іноземного капіталу та співробітництва з новою владою країни. Нерідко проти асимільованих китайців, які традиційно були дуже впливовою силою у торгово-фінансовій системі Індонезії, спалахували погроми, інспіровані їх економічними конкурентами, але прикриті релігійними або іншими гаслами (при цьому, від кінця 1960-х років уряд Індонезії почав вживати заходів для ослаблення стихії антикитайських виступів, однак, не завжди успішних і послідовних).
Лібералізація державної політики щодо капіталів хуацяо і ослаблення дискримінаційних бар'єрів стосовно китайських бізнесменів призвели до уповільнення відтоку коштів з країни, повернення частини раніше вивезених капіталів, підтримки офіційної економічної політики і державних програм. У сучасній Індонезії етнічні китайці продовжують відігравати важливу роль в економіці країни, займаючи в деяких галузях домінантне положення. Хуацяо становлять більшість мільярдерів Індонезії, їм належить більша частина приватних компаній країни, найчастіше саме вони створюють спільні підприємства з іноземними інвесторами.
Китайська ділова громада Індонезії характеризується наявністю багатого досвіду підприємницької діяльності, закладеного ще в колоніальний період, широкими регіональними зв'язками, що відкриває хуацяо доступ до міжнародного ринку капіталу та сучасних технологій, а також консолідованістю на общинній основі (практика «гуаньсі[en]»), яка викликана неприязним ставленням з боку корінного населення і особливо корінних підприємців. Індонезійські хуацяо є складовою частиною так званої «бамбукової мережі» і тісно пов'язані з земляками як з Південно-Східної Азії, так і Китаю і Тайваню[1].