Експедиція Франкліна (1845—1847)
експедиція з освоєння Арктики / З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Експедиція Франкліна 1845—1847 років або Зникла експедиція Франкліна (англ. Franklin's lost expedition) — експедиція з освоєння Арктики, що проходила під керівництвом сера Джона Франкліна 1845 року. Бувши офіцером Королівського військово-морського флоту і досвідченим дослідником, він брав участь у трьох арктичних проєктах, у двох з них як командир. У віці 59 років Франклін здійснив свою четверту експедицію. Її метою були дослідження невідомої частини Північно-Західного проходу та завершення його відкриття. Однак експедиція на двох суднах зі 129 членами екіпажу, включно зі самим Франкліном, зникла.
Під тиском дружини Франкліна та громадськості Адміралтейство розпочало пошуки лише 1848 року. Почасти завдяки популярності Франкліна, почасти через запропоновану Адміралтейством винагороду до пошуку приєдналося безліч сторонніх експедицій. 1850 року зниклих одночасно шукало одинадцять британських і два американські кораблі. Деякі з них зустрічалися біля острова Бічі, де було знайдено перші сліди експедиції — могили трьох членів її екіпажу.
1854 року лікар і мандрівник Джон Рей[en] під час вивчення топографії канадського узбережжя Північного Льодовитого океану на південь від острова Кінг-Вїльям записав розповіді місцевих ескімосів і отримав із їхніх рук предмети, що належали людям Франкліна. Ґрунтуючись на розповідях ескімосів, Джон Рей першим висловив припущення про канібалізм серед учасників зниклої експедиції, викликавши цим гнів британської громадськості. Зокрема, в гарячу полеміку з Реєм на сторінках британської преси вступив письменник Чарлз Дікенс, який заявив про «принципову неможливість канібалізму серед моряків Королівського британського флоту».
1859 року пошукова експедиція на чолі зі Френсісом Леопольдом Мак-Клінтоком виявила записку, залишену на острові Кінг-Вільям, з детальною інформацією про долю зниклих до весни 1848 року. Пошуки тривали протягом усієї другої половини ХІХ століття. Найбільших успіхів тут досяг у 1860-х роках американський мандрівник і журналіст Чарльз Френсіс Голл[en], який підтвердив гіпотезу про канібалізм.
1981 року група вчених на чолі з Овеном Бітті, професором антропології з Університету Альберти, розпочала серію наукових досліджень могил, тіл та інших артефактів, які залишила після себе експедиція Франкліна на островах Бічі та Кінг-Вільям. Вони дійшли висновку, що члени екіпажу, могили яких знайдено на острові Бічі, найпевніше, померли від запалення легенів і, можливо, туберкульозу, на тлі загального погіршення здоров'я внаслідок отруєння свинцем[en] через неякісне паяння банок, в яких зберігалося продовольство. Проте пізніше висунуто припущення, що, можливо, джерелом отруєння стали не консерви, а система дистильованого водопостачання, встановлена на кораблях експедиції[2]. Відмітини на людських кістках, виявлених на острові Кінг-Вільям, розглядалися як ознаки канібалізму. Зі сукупних даних усіх дослідників випливає припущення, що причинами смерті всіх членів експедиції стали голод, гіпотермія, отруєння свинцем і хвороби (зокрема, цинга), разом із загальним впливом екстремального зовнішнього середовища за відсутності відповідних умовам одягу та продуктів харчування. У вересні 2014 року, майже через 170 років з моменту зникнення експедиції, канадські вчені знайшли кістяк одного з експедиційних суден — флагмана HMS Erebus, а 3 вересня 2016 року екіпаж науково-дослідного судна «Мартін Бергман» виявив недалеко від острова Бічі в бухті Нунавут добре збережений корпус HMS Terror.
Попри провал експедиції та свідчення канібалізму, вікторіанські ЗМІ представили сера Франкліна героєм. Про нього написано пісні, в рідному місті Франкліна — Спілсбі, в Лондоні та на Тасманії встановлено пам'ятники, а багато географічних об'єктів було названо його ім'ям. 1852 року йому посмертно присвоєно чин контрадмірала.
Зникла експедиція Франкліна є предметом низки художніх творів, серед яких пісні, вірші, оповідання, романи, а також телевізійні документальні фільми.