Дохристиянські вірування германців
З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Дохристиянські вірування германців відображали релігійні ритуали та міфологічні уявлення про навколишній світ, що подекуди були спільними для розрізнених племен. Сформовані до I століття та характерні до IX, коли сакси, останні з континентальних германських племен, прийняли християнство. Під час зміни релігії традиційні вірування зазнавали переслідувань й, врешті решт, занепали. Відродження інтересу до германської історії, а також прадавніх вірувань, відбулося у XIX столітті. Одну з головних ролей в цьому відіграв видатний дослідник германського фольклору Якоб Грімм, на думку якого, формування вірувань у германців, а разом з тим організованої системи пантеону богів, стало однією з передумов для об'єднання племен[1].
Тривалий час вчені та історики включали в скандинавську міфологію й германський пантеон богів (і ритуали також), применшувавши таким чином значущість та самобутність германської культури. Вважалося, що у германських племен взагалі не існувало ніяких богів, а релігійність полягала лише у відправленні примітивних обрядів вшановування природних явищ. Завдяки роботі Якоба Грімма стало відомо, що формування скандинавської й германської міфології відбувались паралельно, а міфологічна основа для кожної стала окремою[2]. Однією з головних причин занепаду міфології стала християнізація[en] германських племен. Оскільки останні мало вели записи, а переважно передавали інформацію та знання усно, роботи священників та літописців могли б бути єдиними джерелами про германську міфологію та обрядовість. Однак вони свідомо уникали згадок про богів, ритуальну обрядовість та міфологію, щоби не поширювати докладні описи ідолопоклонництва. Пантеон германських богів зведений під спільну назву «дияволи» або «демони» та зазнав переслідувань[3].
Релігійні культи германських племен залишили в історії важливий слід нарівні з римською та давньогрецькою, кельтською, слов'янською, фінською[en] міфологіями, прадавнє коріння яких має певну схожість. На думку Грімма, спільні риси настільки незначні, що говорити про будь-яку єдність не має сенсу. Навіть грецька й римська культура, при всій своїй схожості, не тотожні одна одній, що, своєю чергою, дозволяє говорити й про відсутність значного впливу римлян на германські вірування та міфологічний світогляд[4]. Таким чином, мова йде про автентичну міфологічну свідомість, або про міфологічний тип свідомості, який є сутністю прадавнього світосприйняття германських племен[5].
Готи стали першим плем'ям серед германців, що прийняли християнство, й трапилося це в другій половині IV століття. Після цього нова релігія поширилась серед бургундів та франків, англосаксів й поступово перейшла на решту германських племен. Пізніше за всіх, у IX столітті, християнство прийняли сакси. Проте на практиці народи та племена на місцях зберігали прадавні вірування у своїх легендах, переказах та традиціях. Зв'язок з прадавніми віруваннями зберігався досить міцний і це змусило християнську церкву йти на поступки. Вони виражалися, наприклад, в узаконенні деяких обрядів, яким надавали християнський зовнішній вигляд та сенс. Пережитки традиційних вірувань збереглися у фольклорі німецького народу, до прикладу, в міфах про тролів, гномів, ундин та різноманітних чудовиськ[1]
Як наслідок, з I століття нашої ери власна релігія та міфологія континентальних германських племен ще мала досить широке поширення, але через десять або дванадцять століть вони найкраще збереглися лише у скандинавських племен[en]. Саме на півночі Європи прадавня релігія та міфологія найдовше не зазнавала впливу християнізації[6].