Алжирський еялет
З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Алжи́рський еяле́т (осман. ایالت جزاير غرب, Eyalet-i Cezayir-i Garb, «Край Західних Островів») — еялет (край) Османської імперії у 1516–1830 роках. Охоплював територію сучасного Північного Алжиру, переважно землі середземноморського узбережжя. Адміністративний центр — Алжир. Оплот Османської імперії в районі Магрибу[1]. Виконував роль османської бази для нападу на європейське судноплавство у Західному Середземномор'ї. Місце підготовки для воєн з мусульманськими династіями Заянідів і Хафсідів з Іфрикії, а також іспанськими володіннями у Африці. Центр берберських піратів і работоргівлі. Керувався султанськими намісниками — бейлербеями (1518–1570), пашами (1570–1659), агами (1659–1671) і деями (1671–1830). 1808 року населення еялету становило близько 3 мільйонів осіб, з них лише 10 тисяч турків або османомовних[2]. Знищений у ході французького завоювання Алжиру 1830 року. На місці еялету була створена французька колонія Алжир.
Алжирський еялет | |
Прапор | Герб |
Дата створення / заснування | 1516 |
---|---|
Офіційна мова | арабська і османська мова |
Столиця | Алжир |
Форма правління | султанат, віцекоролівство і Стратократія |
Законодавчий орган | Диван |
На заміну | Алжирський еялет[d] і Kingdom of Tlemcend |
Час/дата припинення існування | 5 липня 1830 |
Офіційна релігія | сунізм |
Алжирський еялет у Вікісховищі |